Способи та порядок поділу майна подружжя (ст. 71 СК України)

Майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ни­ми в натурі. Такий поділ може бути здійснений незалежно від розірвання шлюбу, але найчастіше пов’язаний саме з ним.

Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою на підставі ус­ної домовленості або письмового договору. Договір про поділ житлового будинку, квар­тири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чолові­кові зі складу усього майна подружжя має бути нотаріально посвідчений.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд має не лише виходити з принципу рівності часток чоловіка та дружини, але і враховувати інтереси кожного з них, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Неподільні речі, тобто такі, що не можуть бути поділені без втрати їх цільового призначення, присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Речі для професійних занять, які, відповідно до п. 4 статті 61 цього Кодексу відно­сяться до спільної сумісної власності подружжя, присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Як зазначив Пленум Верховного Суду України, при вирішенні справ про виділ в на­турі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що, виходячи зі змісту ст. 115 ЦК, це можливо, якщо кожній із сторін може бу­ти виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ та­кож може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це по­зовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кі­мнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор тощо) можуть бути залишені в загальному користуванні учасників спільної часткової власності. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також і між учасниками спільної сумісної власності.

При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компен­сація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності та­кої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи.

Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути про­даний в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і при відсу­тності згоди власника, що виділяється, зобов’язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов’язковим наведенням від­повідних мотивів. Зокрема, це може мати місце, якщо частка у спільній власності на бу­динок є незначною й не може бути виділена в натурі чи за особливими обставинами сумісне користування ним неможливе, а власник в будинку не проживає і забезпечений іншою жилою площею.

Загальний принцип у цьому випадку полягає у тому, що присудження грошової компенсації за частку у спільній власності, якщо її неможливо виділити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися ним.

Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.