ВИТЯГ
Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах
25 вересня 2015 року на засіданні пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ було обговорено та взято до відома інформацію про узагальнення практики розгляду судами процесуальних питань, пов’язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах. У зв’язку з цим надсилаємо витяг із зазначеного узагальнення.
12. Можливість звернення стягнення на частку майна боржника у випадках, коли він володіє майном спільно з іншими особами, передбачається ч. 6 ст. 52 Закону № 606-XIV, стягнення на майно боржника звертається в розмірі й обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.
Отже, вирішення такого процесуального питання необхідне для примусового виконання рішення у разі звернення стягнення на майно.
Порядок визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, встановлено ст. 379 ЦПК.
Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.
Отже, згідно зі ст. 379 ЦПК право на звернення до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, має лише державний виконавець.
Згідно з ч. 2 ст. 379 ЦПК суд у десятиденний строк розглядає питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб. Неявка сторін та інших осіб не є перешкодою для вирішення цього питання. Під час розгляду питання щодо визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд має враховувати думку самого боржника, стягувача та заінтересованих осіб.
До заінтересованих осіб може бути віднесено співвласників спільного з боржником майна, це можуть бути чоловік або дружина боржника у виконавчому провадженні (якщо майно належить на праві спільної сумісної власності) або інші особи (якщо майно належить на праві спільної часткової власності).
Суди, повідомляючи сторони та заінтересованих осіб про розгляд подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, мають дотримуватися вимог статей 74, 169 ЦПК.
Подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, має бути розглянуте за правилами виключної підсудності.
Судами в порядку ст. 379 ЦПК розглядалися подання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, не лише за виконавчими листами, виданими за судовими рішеннями у цивільних справах, а й за виконавчими листами, виданими за судовими рішеннями, постановленими у порядку господарського, адміністративного та кримінального судочинства.
Слід зазначити, що за правилами ст. 379 ЦПК суд не просто визначає, а саме виділяє частину майна з метою подальшого звернення стягнення на неї.
Проведене узагальнення свідчить, що у суддів виникали питання і труднощі під час розгляду питань про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Зокрема, йдеться про застосування положень статей 355–357, 366, 370 ЦК та статей 61, 73 СК.
Відповідно до ст. 355 ЦК майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Визначення часток у праві спільної часткової власності регламентовано ст. 357 ЦК, згідно з якою частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного із співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того зі співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Питанню звернення стягнення на частку у майні, що є у спільній частковій власності, присвячена ст. 366 ЦК, згідно з якою кредитор співвласника майна, що є у спільній частковій власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред’явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї.
Якщо виділ в натурі частки із спільного майна має наслідком зміну його призначення або проти цього заперечують інші співвласники, спір вирішується судом.
У разі неможливості виділу в натурі частки із спільного майна або заперечення інших співвласників проти такого виділу кредитор має право вимагати продажу боржником своєї частки у праві спільної часткової власності з направленням суми виторгу на погашення боргу.
У разі відмови боржника від продажу своєї частки у праві спільної часткової власності або відмови інших співвласників від придбання частки боржника кредитор має право вимагати продажу цієї частки з публічних торгів або переведення на нього прав та обов’язків співвласника-боржника з проведенням відповідного перерахунку.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, провадиться згідно зі ст. 370 ЦК, відповідно до якої співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому ст. 364 ЦК, згідно з якою передбачено право співвласника на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.
Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Згідно зі ст. 61 СК об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об’єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі ст. 73 СК за зобов’язаннями одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку у праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.
Стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.
У разі відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням одного з подружжя, стягнення може бути накладено на майно, набуте за час шлюбу, якщо рішенням суду встановлено, що це майно було придбане на кошти, здобуті внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Суди повинні правильно застосовувати зазначені правові норми.
Під час вирішення питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, судді мають враховувати також роз’яснення, що містяться у постанові ВСУ у справі № 6-31цс14 від 17 вересня 2014 року, якою скасовано ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВССУ від 10 квітня 2013 року у справі за позовом Д.Д.Д. до ТОВ «Р.», Д.Е.С., треті особи: О.Д.Н., приватне лікувальне підприємство «Ц.», Д.В.Н., Т.Р.Н., про виділ частки майна товариства та звернення стягнення на неї та направлено справу на новий касаційний розгляд.
Цією постановою ВСУ усунуто розбіжності в застосуванні судами ст.149ЦК.
Ухвалюючи рішення про відмову в позові, Апеляційний суд Чернівецької області, з висновками якого погодився ВССУ, виходив із того, що позивач, усупереч вимогам статей149, 3 66ЦК, обрав спосіб захисту, який не передбачений законом, зазначивши, що в процесі виконання рішення про стягнення боргу право на звернення до суду має державний виконавець у порядку ст.379ЦПК. з клопотанням про виділення частки майна боржника в майні товариства, учасником якого він є.
Разом із тим в ухвалі ВССУ від 08 червня 2013 року, постановленій у справі з подібних правовідносин, на яку як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст. 149ЦК посилається у своїй заяві Д.Д.Д., ВССУ, застосувавши ст.149ЦК, відмовив у задоволенні подання державного виконавця про визначення частки майна боржника, обґрунтовуючи це тим, що право вимоги виділення частки для звернення стягнення мають лише кредитори, які мають майнові вимоги до боржника, а не державний виконавець.
Статтею 15ЦК передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 79ЦПК питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного виконавця.
Згідно з ч. 1 ст. 113ЦКгосподарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.
Відповідно до ч. 1 ст. 113ЦК учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства.
Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
Отже, у господарському товаристві статутний капітал поділений на частки, а майно в разі виходу учасника розподіляється між його членам пропорційно часткам у статному капіталі, тобто виходячи з правовідносин спільної часткової власності з визначенням часток у порядку, встановленому законом і статутом товариства.
Згідно зі ст. 149ЦК звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства в статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише в разі недостатності в нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника в статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюються згідно з балансом, який складається на дату пред’явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.
Отже, виходячи із зазначених норм права, майно товариства може бути виділено пропорційно частці боржника в статутному капіталі або виплачена його вартість пропорційно частці боржника в статутному капіталі товариства на вимогу кредитора, у тому числі з огляду на положення ст. 15ЦК цю вимогу може бути пред’явлено до суду.
Разом з тим виплата вартості частки майна або виділення частки майна боржника, пропорційної частці боржника в статутному капіталі, повинні здійснюватися з дотриманням положень закону та статуту товариства (ст. 1 48ЦК).
Установивши, що відповідно до п. 4.2 статуту ТОВ «Р.» відповідач Д.Е.С. є учасником цього товариства, який має в статутному фонді товариства 50 %, що становить 600 тис. грн, суди дійшли помилкового висновку, що частка боржника в майні товариства не визначена і підлягає визначенню в порядку ст. 349ЦПК.
Судам слід пам’ятати, що згідно з п. 26 ст. 293 ЦПК ухвала суду про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, підлягає оскарженню в апеляційному порядку.
Адвокат Тищенко Роман оказывает юридические услуги адвоката по возврату долгов и взысканию задолжености.067 240 90 46
