Юрист Киев|Юрист|юридические услуги юриста Тищенко Романа-юридическая помощь
Середа, 02 березня 2016, 13:37
Юрист Киев.Профессиональные услуги юриста-адвоката Тищенко Р.П.
Адвокат Юрист Киев –Тищенко Роман относится к делам своих клиентов с пониманием всей ответственности возложенной на него , тщательно изучая ваш вопрос и прилагая все усилия для оказания своевременной юридической помощи.
Юрист оказывает юридические услуги в разных сферах: хозяйственного, гражданского, административного, уголовного, семейного права. Когда вы заключаете договор на оказание вам юридических услуг , вы получаете квалифицированные юридические консультации в любое удобное для вас время, по мере возникновения у вас вопросов. Юрист Киев Тищенко Р.П. консультирует как частных лиц, так и юридических лиц и оказывает весь спектр правовых услуг в городе Киеве и Киевской области. Вы так же можете получить юридическую помощь дистанционно, заполнив форму на сайте, а также по телефону 067 240-90-46.
Юрист Киев –Тищенко Роман Петрович может предоставить юридическую помощь и консультацию в любом удобном для вас месте и в любой точке Киева и области.
Юридические услуги адвоката(юриста) Тищенко Р.П. охватывают почти все отрасли права, а опыт и профессионализм при выполнении своей работы приятно вас удивит, а доступные цены на юридические услуги станут хорошим дополнением к выше перечисленному.
Щодо присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні
ПРАВОВИЙ ВИСНОВОК
Верховного Суду України
щодо присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні
Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 13 січня 2016 року розглянув справу № 6 – 2925 цс 15, предметом якої був спір про присудження співвласнику грошової компенсації за частку у спільному майні.
При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого положення статті 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач – співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна інших співвласників – відповідачів по справі.
Випадки, коли співвласник майна бажає позбутися належної йому частки в спільному майні шляхом отримання від інших співвласників компенсації вартості належної йому частки та визнання за останніми права власності на все майно регулюються ст. 364 ЦК України.
Тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України
При порушенні будь-яких конституційних прав чи власних інтересів фізична або юридична особа звертається до суду, інших державних органів, розраховуючи на те, що держава захистить їх від неправомірних дій і допоможе поновити порушені права та законні інтереси.
Проте захист прав та інтересів не завершується прийняттям компетентним органом відповідного рішення.
Заключним етапом у процесі реалізації захисту прав є виконання таких рішень, яке виступає гарантом здійснення визнаних прав сторін та підтверджених обов'язків.
Відповідно до статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
На перший погляд виконання рішень видається простою процедурою, однак заходи, які вживаються державними виконавцями з цією метою, свідчать про доволі таки складність даного процесу.
Саме тут, нерідко, виникають проблеми, які намагаються звести нанівець високі конституційні гарантії та владні рішення, що в свою чергу підриває авторитет влади і авторитет вищого Закону, а також в цілому імідж держави.
Місце примусового виконання судового рішення
Місце примусового виконання судового рішення
Завданням державної виконавчої служби, відповідно до статті 1 Закону України "Про державну виконавчу службу", є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб).
Відповідно до даного Закону примусове виконання рішень у порядку, передбаченому законом, покладається на державних виконавців районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби, якими є начальник, заступник начальника, старший державний виконавець, державний виконавець районного, міського (міста обласного значення), районного у місті відділу державної виконавчої служби.
Згідно із статтею 7 Закону України "Про державну виконавчу службу" державний виконавець зобов’язаний сумлінно виконувати службові обов’язки, не допускати у своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією та законами України.
Арешт майна боржника. Порядок передачі арештованого майна на реалізацію
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.99 № 606-XIV, із змінами та доповненнями.
Виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на розташовані на ній об’єкти нерухомості
Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ Верховним судом України.
Перехід права власності на земельну ділянку у разі набуття права власності на розташовані на ній об’єкти нерухомості (ст. 377 ЦК, ст. 120 ЗК).
Протягом останніх двох десятиліть законодавець неодноразово змінював норми закону, що регулюють підстави та умови набуття права власності на земельну ділянку в разі відчуження розташованої на ній будівлі або споруди.
Так, при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинного до цієї дати ЗК (ст. 30) до набувача від відчужувача автоматично переходило право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження, з необхідністю подальшого оформлення переходу права власності.
Відчуження об’єктів нерухомого майна в період з 1 січня 2002 р. по 20 червня 2007 р. (під час дії ст. 120 ЗК в редакції від 25 жовтня 2001 р.) не тягло автоматичного переходу права власності на земельну ділянку під будівлями і спорудами. У таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до ст. 120 ЗК 2001 р. на підставі цивільно-правових угод, а право користування – на підставі договору оренди.
До особи, яка придбавала житловий будинок, будівлю або споруду з 1 січня 2004 р. (з моменту введення в дію ЦК), згідно зі ст. 377 ЦК, а з часу внесення змін до ст. 120 ЗК Законом від 27 квітня 2007 р. № 997-V «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Цивільного кодексу України» – і згідно зі ст. 120 ЗК, переходило право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором; а якщо договором цього не було визначено, до набувача переходило право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування. При переході права власності на будинок або його частину за договором довічного утримання до набувача переходило право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких ця ділянка належала відчужувачу. У разі переходу права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначалось пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх, а при переході права власності на будівлі та споруди до фізичних або юридичних осіб, які не могли мати у власності земельні ділянки, до них переходило право користування земельною ділянкою.
Чинною редакцією ст. 120 ЗК передбачено, що з 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) (ст. 377 ЦК і ст. 120 ЗК в редакції Закону від 5 листопада 2009 р. № 1702-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю»).
Судам при вирішенні справ зазначеної категорії слід застосовувати закон, що діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Вирішуючи спори про визначення розміру земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, право власності на які при їх відчуженні перейшло до набувача без визначення в договорі права на земельну ділянку, суд повинен з'ясовувати, зокрема: чому це питання не було вирішено в договорі; можливість укладення між відчужувачем і набувачем додатка до цього договору щодо права набувача на земельну ділянку; чи не свідчить реальна можливість використання всієї земельної ділянки за цільовим призначенням саме про той розмір земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, який існував до їх відчуження.
Розмір земельної ділянки, необхідної для обслуговування житлового будинку, будівлі або споруди, визначається шляхом проведення за клопотанням сторін експертизи з урахуванням чинних нормативних документів у галузі будівництва, санітарних норм та правил тощо.
Зазначені роз'яснення надані в п. 18№ постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 р. № 2; далі - постанова Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 р. № 7).
Сторінка 1 з 5
| Мы в Google+ |