Права та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини (ст.1219 ЦК України)
1. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нерозривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:
- особисті немайнові права;
- право на участь у товариствах та право членства в об’єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;
- право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я;
- права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом;
- права та обов’язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Закон встановлює правило про неможливість успадкування тих прав та обов’язків спадкодавця, які нерозривно пов’язані з його особою. Перелік таких прав та обов’язків, зазначених у пунктах 1—5 цієї статті, є відкритим.
Закон регламентує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безперечно, переважна більшість немайнових прав є невіддільними від їхнього носія (право на життя, начесть, гідність, ділову репутацію, право авторства тощо). Водночас, окремі з них є тісно пов’язаними з майновими відносинами, де невід’ємний зв’язок цих прав з суб’єктом не є настільки очевидним. Питання про можливість успадкування особистих немайнових прав можна дослідити на прикладі ЗУ «Про авторське право і суміжні права».
Зазначений Закон до особистих прав автора відносить право авторства, право на ім’я, а також право на недоторканність твору (ст. 14). Стосовно таких особистих (немайнових) прав автора як право авторства і право автора на ім’я вважаємо, що вони не можуть належати іншій особі, крім самого автора, ні за його життя, ні після його смерті. Ці права є невід’ємними від особи автора твору.
Складнішим є питання, чи переходить у спадщину право на недоторканність твору, яке полягає у наданій авторові твору правомочності вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора (пп. 4 п. 1 ст. 14).
Непорозуміння у вирішення досліджуваної проблеми вносить невдала редакція п. 2 ст. 29 Закону «Про авторське право і суміжні права», відповідно до якої спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Із змісту цієї норми не зрозуміло, чи наділяються спадкоємці померлого автора дим правом у порядку спадкового наступництва чи, навпаки, воно виникає на підставі прямої вказівки закону.
На наш погляд, доцільним буде твердження про неможливість успадкування цього права. Якби законодавець дійсно мав на увазі перехід права на недоторканість твору в порядку спадкового наступництва, то це отримало б відображення у пункті 1 ст. 29, яка чітко регламентує обсяг авторських прав, що переходять у спадщину, і не було б потреби у конструюванні окремої норми на кшталт сформульованої у пункті 2 ст. 29. Останню ж не можна розглядати як виняток із загального правила, встановленого п. 1 ст. 29, про перехід у спадщину лише майнових прав автора. Право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, про яке йдеться у п. 2 ст. 29, з’являється у спадкоємців не на підставі спадкового правонаступництва, а надається їм вперше спеціальною нормою закону з метою захисту немайнових прав померлого автора.
ЗУ «Про авторське право і суміжні права» містить загальне правило про те, що у спадщину переходять майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, а особисті (немайнові) права не входять до її складу (п. 1 ст. 29). Таким чином, Закон дає негативну відповідь питання, чи переходять до спадкоємців померлого автора твору науки, літератури, мистецтва належні йому немайнові права.
Хоча аналіз чинного законодавства з питань авторських правовідносин і свідчить про те, що особисті немайнові права автора не успадковуються, на наш погляд, все ж варто припустити можливість правонаступництва таких прав. До такого висновку спонукає, перш за все, умовність критеріїв поділу авторських прав на майнові та особисті немайнові. Будь-яка правомочність, що належить авторові, може мати своєю метою охорону як майнових, так і особистих інтересів автора. Дійсно, такі права, як право вважатися автором твору, право на ім’я і право на недоторканність твору є настільки тісно пов’язаними з особистістю автора, що не можуть бути ним відчужені за життя і не входять до складу спадщини після його смерті. Хоча у спадкоємців автора у зв’язку з його смертю і виникають повноваження щодо захисту цих прав, але зміст правомочностей спадкоємців є вужчим, ніж обсяг прав самого автора, оскільки до них не переходять безпосередньо права автора, а з’являється лише право на їх захист.
Деякі права, віднесені чинним законодавством до майнових, можуть тією ж мірою вважатися і особистими правами автора.
Такими є, наприклад, право на відтворення, право на публічне виконання та публічне сповіщення, право переробки, адаптації, аранжування та внесення інших подібних змін до твору. Стосовно останнього в літературі була ділком справедливо висловлена думка, що хоча спадкове наступництво цього права і відбувається в складі інших майнових прав автора, але, по суті, у спадщину переходять особисті правомочності автора, а це, в свою чергу, фактично призводить до того, що спадкоємці одержують право самостійно змінити авторський твір за формою і за змістом, що суперечить інтересам охорони прав автора".
Закон «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 23 грудня 1993 р. до числа особистих прав автора, які не могли бути об’єктом спадкування, зараховував також і право на обнародування твору. Водночас серед сукупності майнових авторських прав цей Закон виділяв право автора дозволяти або забороняти відтворення творів, їх публічне виконання, сповіщення і показ, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників творів. Але і право на обнародування твору, тобто на випуск твору в світ, здійснюється переважно шляхом його відтворення, розповсюдження або за допомогою будь-якого з інших перелічених способів. Відповідно, право на обнародування за своєю правовою природою не є позбавленим майнового змісту, оскільки воно покликане охороняти не лише особисті, а й майнові інтереси автора, що виявляється, наприклад, у праві на одержання авторської винагороди у зв’язку з опублікуванням твору.
Викладене дає підстави для висновку, що право на обнародування, будучи віднесеним до немайнових прав автора, тим не менш має майновий зміст і тому повинно входити до складу спадщини.
Крім того, думаємо, що ст. 14 Закону «Про авторське право і суміжні права» не містить вичерпного переліку особистих (немайнових) прав, адже інші норми цього Закону дають підстави припустити існування й інших особистих прав автора, зокрема права на одержання авторського свідоцтва. Це право, не будучи реалізованим автором, переходить до його спадкоємців.
3. ЦК України прямо не забороняє успадкування обов’язків, що мають немайновий зміст. Можливість переходу до спадкоємців прав і обов’язків немайнового характеру повною мірою відповідає принципу свободи заповідальних розпоряджень, відповідно до якого заповідач, поряд із призначенням спадкоємців і розподілом між ними матеріальних благ, вправі також включати до заповіту розпорядження особистого характеру (абзац четвертий п. 160 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»).
4. Право на участь у товариствах за своєю природою не є невідчужуваним. Віднесення цього права до числа тих, що не входять до складу спадщини, зумовлюється постійним розвитком цивільного обороту, що потребує наділення його учасників широким обсягом прав. Права та обов’язки, що набуваються фізичними особами внаслідок їхньої участі в господарській діяльності, є специфічними і залежать від виду цієї діяльності. Зміст та обсяг прав та обов’язків даного суб’єкта може мати істотне значення не лише для нього, а й для інших учасників даних правовідносин. Відповідно, вибуття цієї особи з числа учасників цивільного обороту внаслідок її смерті та обумовлене цією подією цивільне правонаступництво також спроможні вплинути на майнове положення цих учасників.
Тому, з урахуванням особливостей деяких прав та обов’язків, що набуваються особою в процесі здійснення господарської діяльності, а також з метою забезпечення законних прав інших учасників цивільного обороту, в новому законодавстві існують норми, що встановлюють особливості спадкування окремих видів майна. Стосовно певних видів майна, набутих спадкодавцем у процесі здійснення ним господарської діяльності, вказані особливості полягають у тому, що до складу спадщини включаються не самі права та обов’язки, носієм яких був померлий, а інші права, які за умови здійснення їх спадкоємцями слугуватимуть підставою придбання ними тих прав та обов’язків, що належали спадкодавцеві. Причому реалізація цих прав залежить не лише від бажання самого спадкоємця, а й від волі інших осіб, причетних до господарської діяльності спадкодавця.
Право на участь у товариствах за ч. 1 ст. 100 ЦК є особистим немайновим правом, атому, з огляду на норму п. 1 ч. 1 ст. 1219 ЦК, не є об’єктом спадкування. У питанні спадкування після смерті учасника підприємницького товариства Верховний Суд України підкреслює, що спадкується не право на участь, а право на частку у статутному (складеному) капіталі (абзац перший п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування»). Слід уточнити, що, визначально, після смерті учасника підприємницького товариства у його спадкоємців виникає право на вступ до товариства, яке перетворюється на право на частку, що, в свою чергу, надає спадкоємцеві сукупність корпоративних прав, пов’язаних з участю у товаристві, за умови бажання спадкоємця вступити до товариства, за змістом засновницьких документів товариства та залежно від цього прийняття товариством (учасниками товариства) відповідного рішення (абзац перший ч. 5 ст. 147 ЦК, ст. 55, ч. З ст. 65, статей 69, 77 Закону України «Про господарські товариства») (див. коментар до ст. 1216 ЦК України).
Інший механізм притаманний спадкуванню в акціонерних товариствах, де об’єктом спадкування є не частка у статутному капіталі товариства, а право власності на акцію. Тому обов’язковою умовою вступу до акціонерного товариства спадкоємця акціонера є придбання ним права власності на акцію. Верховний Суд України в абзаці другому п. 9 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» вірно наголошує на тому, що з огляду на відсутність яких би то не було заборон та обмежень у законодавстві до складу спадщини входять також права на акції закритих акціонерних товариств (ЗАТ), адже непоодинокими є судові рішення, якими спадкоємцям учасників ЗАТ відмовляли у визнанні права на спадкування, посилаючись на специфічний порядок розповсюдження акцій ЗАТ серед акціонерів.
До спадкоємців не може перейти право на відшкодування шкоди, завданої спадкодавцеві каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я. Водночас, як свідчить аналіз інших норм ЦК України, при порушенні спадкодавцем недоговірних зобов’язань шкода має бути відшкодована спадкоємцями (див. коментар до ст. 1231 ЦК України).
Право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати не входить до складу спадщини, адже має на меті матеріальне забезпечення конкретної особи. Однак слід підкреслити, що наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем, і за умови відсутності членів його сім’ї, бажаючих їх отримати (ст. 1227 ЦК України).
Смерть однієї із сторін зобов’язання за загальним правилом не тягне за собою припинення зобов’язання. Згідно із ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. У якості прикладу застосування цієї норми можна назвати припинення договору доручення внаслідок смерті довірителя або повіреного (п. З ч. 1 ст. 1008 ЦК України).
Перелік прав та обов’язків, що не входять до складу спадщини, є невичерпним. До нього можна зарахувати права та обов’язки за договором найму жилого приміщення відповідно до ЖК
УРСР, право на отримання приватизаційних паперів, не одержаних спадкодавцем (ч. 4 ст. 2 ЗУ «Про приватизаційні папери»), права та обов’язки, що випливають з трудового договору.