Які бувають види спадкування? Спадкування по закону та по заповіту.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (1217 ЦК України).

Закон України закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за зако­ном має місце лише у разі коли воно не змінено заповітом спад­кодавця (ст. 1223 ЦК України). Основні норми, що регулюють умови і порядок спадкування за заповітом, вміщені у главі 85 ЦК України, а спадкування за законом — у главі 86 ЦК України.

Новий ЦК України кардинально змінив підхід до волевияв­лення заповідача і принципово на інших засадах окреслив його місце у спадкових відносинах.

Зокрема, це відбилося і на струк­турному розташуванні норм книги «Спадкове право». На від­міну від ЦК УРСР, в ЦК України норми про спадкування за за­повітом передують нормам про спадкування за законом. Це дозволяє стверджувати, що незважаючи на те, що на практиці спадкування за законом зустрічається значно частіше, сам ін­ститут спадкування за законом відіграє певним чином субсидіарну роль стосовно спадкування за заповітом, адже норми першого застосовуються лише тоді, коли громадянин не визна­чив посмертну юридичну долю свого майна шляхом складання заповідального розпорядження.

Наявність у статті, що коментується, двох видів спадку­вання — за заповітом і за законом — не означає намагання за­конодавця протиставити їх один одному: друге як цілком «за­конне», а перше як таке, що здійснюється нібито всупереч закону. І спадкування за заповітом, і спадкування за законом закріплюються та реалізуються в порядку, визначеному зако­ном — ЦК України. Однак, якщо в першому випадку підставою виникнення права спадкування є формально виражена воля спадкодавця, то в другому — її презумпція, виражена у нормах закону.

ЦК України не забороняє успадкування однієї частини спадщини на підставі заповіту, а іншої — на підставі закону. Таке спадкування виникає у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (ч. 5 ст. 1275 ЦК України).

Спадкування лише за однією підставою — за законом зви­чайно настає, якщо спадкодавець не скористався правом на складання заповіту або заповіт був визнаний повністю недійс­ним. Крім того, спадкування за законом має місце також у ви­падках, якщо спадкоємець, призначений в тексті заповіту, від­мовився від прийняття своєї частки спадщини (ст. 1273 ЦК України) за відсутності інших спадкоємців за заповітом, бажа­ючих цю спадщину прийняти (ч. 1 ст. 1275 ЦК України), або по­мер до відкриття спадщини за умови нездійснення заповідачем підпризначення (субституції) іншого спадкоємця за заповітом (ст. 1244 ЦК України).

ЦК України, регламентуючи у частинах 1, 2 ст. 1275 на­слідки відмови від прийняття спадщини спадкоємцем, не дає, водночас, відповіді на питання про юридичну долю настання ін­ших підстав «відпадіння» спадкоємця за заповітом або за зако­ном зі складу спадкових відносин (наприклад, спадкоємець не заявив формальної відмови від прийняття спадщини, не вчи­нив жодних дій, спрямованих на її прийняття, і разом з тим не має права вважатися таким, що прийняв спадщину автома­тично на підставі частин 3, 4 ст. 1268 ЦК України (фактичне неприйняття спадщини) або був усунений від права на спадку­вання за правилами ст. 1224 ЦК України).

На погляд автора, в наведених ситуаціях слід керуватися нормою ч. 2 ст. 1123 ЦК України, за змістом якої у разі неприй­няття спадщини спадкоємцями за заповітом право на спадку­вання їхньої частки одержують спадкоємці за законом. За ана­логією на користь висновку про перехід права на спадкування до спадкоємців за заповітом можна використати також поло­ження ст. 1245 ЦК України про те, що частина спадщини, не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. «Відпадіння» зі складу спадкових відно­син спадкоємця за заповітом за юридичними наслідками має прирівнюватись до неохоплення заповітом даної частки у спад­щині, яка припадала на такого спадкоємця.

Верховний Суд України у постанові Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від ЗО травня 2008 р. № 7 дав іншу відповідь на поставлені питання.

01По-перше, за зміс­том абзацу першого пункту 5 постанови посилання у ч. 2 ст. 1223 ЦК на те, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування у разі неприйняття спадщини або відмови від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом слід розуміти як таке, що належить даним особам у разі неприйняття спад­щини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за запо­вітом і за умови, що заповіт складено на все майно. Такий же висновок випливає і з аналізу абзацу третього п. 20 постанови.

02По-друге, у разі неприйняття спадщини одним із спадкоєм­ців за заповітом судам слід застосовувати ч. 1 ст. 1275 ЦК, яка регламентує, що при відмові від прийняття спадщини одним із спадкоємців за заповітом його частка переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну (абзац другий пункту 5 постанови).

Очевидно, так само слід вирішувати питання долі спадкової частки у разі усунення спадкоємця за заповітом від права на спадкування.

Позиція Верховного Суду України, викладена в абзаці першо­му п. 5, є аналогічною нормі ч. 2 ст. 554 ЦК УРСР, яка передбача­ла, що якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначе­ним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. У випад­ку ж неохоплення заповітом усього майна спадкодавця, неприй­няття спадщини або позбавлення права спадкування спадкоєм­ця за заповітом тягнуло за собою перехід права на прийняття його частки у спадщині до спадкоємців за законом (ч. 1 ст. 554 ЦК УРСР).

У новому законодавстві, на жаль, відсутні настільки чіткі під­ходи до регулювання випадків відпадіння зі складу спадкових відносин спадкоємця за заповітом, а тому ВСУ як найвища су­дова інстанція може лише тлумачити існуюче законодавство та практику його застосування, але аж ніяк не створювати нові норми, що яскраво спостерігається у пункті 5 постанови.

5. Якщо в заповіті спадкодавець позбавив права на спадкуван­ня всіх потенційних спадкоємців, зазначених у статтях 1261— 1265 ЦК України, і не призначив при цьому жодного спадкоємця, то за відсутності осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ч. 1 ст. 1241 ЦК України), спадщина визнається відумерлою і переходить у комунальну власність територіальних гро­мад за правилами ст. 1277 ЦК України.