Права та обов’язки особи, які не входять до складу спадщини (ст.1219 ЦК України)

1. Не входять до складу спадщини права та обов’язки, що нероз­ривно пов’язані з особою спадкодавця, зокрема:

• особисті немайнові права;
• право на участь у товариствах та право членства в об’єднан­нях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установ­чими документами;
• право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або ін­шим ушкодженням здоров’я;
• права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, вста­новлені законом;
• права та обов’язки особи як кредитора або боржника, перед­бачені статтею 608 цього Кодексу.

Закон встановлює правило про неможливість успадкування тих прав та обов’язків спадкодавця, які нерозрив­но пов’язані з його особою. Перелік таких прав та обов’язків, за­значених у пунктах 1—5 цієї статті, є відкритим.

Закон регламентує, що до складу спадщини не включають­ся особисті немайнові права. Безперечно, переважна більшість немайнових прав є невіддільними від їхнього носія (право на життя, начесть, гідність, ділову репутацію, право авторства то­що). Водночас, окремі з них є тісно пов’язаними з майновими відносинами, де невід’ємний зв’язок цих прав з суб’єктом не є настільки очевидним. Питання про можливість успадкування особистих немайнових прав можна дослідити на прикладі ЗУ «Про авторське право і суміжні права».

Зазначений Закон до особистих прав автора відносить право авторства, право на ім’я, а також право на недоторканність твору (ст. 14). Стосовно таких особистих (немайнових) прав ав­тора як право авторства і право автора на ім’я вважаємо, що вони не можуть належати іншій особі, крім самого автора, ні за його життя, ні після його смерті. Ці права є невід’ємними від особи автора твору.

Складнішим є питання, чи переходить у спадщину право на недоторканність твору, яке полягає у наданій авторові твору правомочності вимагати збереження цілісності твору і проти­діяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може за­шкодити честі і репутації автора (пп. 4 п. 1 ст. 14).

Непорозуміння у вирішення досліджуваної проблеми вносить невдала редакція п. 2 ст. 29 Закону «Про авторське право і су­міжні права», відповідно до якої спадкоємці мають право захи­щати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворен­ню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Із змісту цієї норми не зрозуміло, чи наділяються спадкоємці померлого автора дим правом у порядку спадкового наступни­цтва чи, навпаки, воно виникає на підставі прямої вказівки за­кону.

На наш погляд, доцільним буде твердження про неможли­вість успадкування цього права. Якби законодавець дійсно мав на увазі перехід права на недоторканість твору в порядку спад­кового наступництва, то це отримало б відображення у пункті 1 ст. 29, яка чітко регламентує обсяг авторських прав, що перехо­дять у спадщину, і не було б потреби у конструюванні окремої норми на кшталт сформульованої у пункті 2 ст. 29. Останню ж не можна розглядати як виняток із загального правила, вста­новленого п. 1 ст. 29, про перехід у спадщину лише майнових прав автора. Право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, про яке йдеться у п. 2 ст. 29, з’являється у спадкоємців не на підставі спадкового правонаступництва, а надається їм вперше спеці­альною нормою закону з метою захисту немайнових прав по­мерлого автора.

ЗУ «Про авторське право і суміжні права» містить загальне правило про те, що у спадщину переходять майнові права авто­рів та інших осіб, які мають виключне авторське право, а осо­бисті (немайнові) права не входять до її складу (п. 1 ст. 29). Та­ким чином, Закон дає негативну відповідь питання, чи пере­ходять до спадкоємців померлого автора твору науки, літерату­ри, мистецтва належні йому немайнові права.

Хоча аналіз чинного законодавства з питань авторських пра­вовідносин і свідчить про те, що особисті немайнові права авто­ра не успадковуються, на наш погляд, все ж варто припустити можливість правонаступництва таких прав. До такого виснов­ку спонукає, перш за все, умовність критеріїв поділу автор­ських прав на майнові та особисті немайнові. Будь-яка право­мочність, що належить авторові, може мати своєю метою охо­рону як майнових, так і особистих інтересів автора. Дійсно, такі права, як право вважатися автором твору, право на ім’я і право на недоторканність твору є настільки тісно пов’язаними з осо­бистістю автора, що не можуть бути ним відчужені за життя і не входять до складу спадщини після його смерті. Хоча у спад­коємців автора у зв’язку з його смертю і виникають повноваження щодо захисту цих прав, але зміст правомочностей спад­коємців є вужчим, ніж обсяг прав самого автора, оскільки до них не переходять безпосередньо права автора, а з’являється лише право на їх захист.

Деякі права, віднесені чинним законодавством до майнових, можуть тією ж мірою вважатися і особистими правами автора.

Такими є, наприклад, право на відтворення, право на публічне виконання та публічне сповіщення, право переробки, адапта­ції, аранжування та внесення інших подібних змін до твору. Стосовно останнього в літературі була ділком справедливо ви­словлена думка, що хоча спадкове наступництво цього права і відбувається в складі інших майнових прав автора, але, по суті, у спадщину переходять особисті правомочності автора, а це, в свою чергу, фактично призводить до того, що спадкоємці одер­жують право самостійно змінити авторський твір за формою і за змістом, що суперечить інтересам охорони прав автора".

Закон «Про авторське право і суміжні права» у редакції від 23 грудня 1993 р. до числа особистих прав автора, які не могли бути об’єктом спадкування, зараховував також і право на обна­родування твору. Водночас серед сукупності майнових автор­ських прав цей Закон виділяв право автора дозволяти або забороняти відтворення творів, їх публічне виконання, сповіщення і показ, розповсюдження творів шляхом продажу, відчуження іншим способом або шляхом здачі в найом чи у прокат та іншої передачі до першого продажу примірників творів. Але і право на обнародування твору, тобто на випуск твору в світ, здій­снюється переважно шляхом його відтворення, розповсюджен­ня або за допомогою будь-якого з інших перелічених способів. Відповідно, право на обнародування за своєю правовою приро­дою не є позбавленим майнового змісту, оскільки воно поклика­не охороняти не лише особисті, а й майнові інтереси автора, що виявляється, наприклад, у праві на одержання авторської ви­нагороди у зв’язку з опублікуванням твору.

Викладене дає підстави для висновку, що право на обнаро­дування, будучи віднесеним до немайнових прав автора, тим не менш має майновий зміст і тому повинно входити до складу спадщини.

Крім того, думаємо, що ст. 14 Закону «Про авторське право і су­міжні права» не містить вичерпного переліку особистих (немайно­вих) прав, адже інші норми цього Закону дають підстави припус­тити існування й інших особистих прав автора, зокрема права на одержання авторського свідоцтва. Це право, не будучи реалізова­ним автором, переходить до його спадкоємців.

3. ЦК України прямо не забороняє успадкування обов’язків, що мають немайновий зміст. Можливість переходу до спадкоєм­ців прав і обов’язків немайнового характеру повною мірою від­повідає принципу свободи заповідальних розпоряджень, відповідно до якого заповідач, поряд із призначенням спадкоємців і розподілом між ними матеріальних благ, вправі також включати до заповіту розпорядження особистого характеру (абзац четвер­тий п. 160 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України»).

4. Право на участь у товариствах за своєю природою не є невідчужуваним. Віднесення цього права до числа тих, що не входять до складу спадщини, зумовлюється постійним роз­витком цивільного обороту, що потребує наділення його учасни­ків широким обсягом прав. Права та обов’язки, що набуваються фізичними особами внаслідок їхньої участі в господарській діяльності, є специфічними і залежать від виду цієї діяльності. Зміст та обсяг прав та обов’язків даного суб’єкта може мати істотне значення не лише для нього, а й для інших учасників да­них правовідносин. Відповідно, вибуття цієї особи з числа учас­ників цивільного обороту внаслідок її смерті та обумовлене цією подією цивільне правонаступництво також спроможні вплину­ти на майнове положення цих учасників.

Тому, з урахуванням особливостей деяких прав та обов’язків, що набуваються особою в процесі здійснення господарської діяльності, а також з метою забезпечення законних прав інших учасників цивільного обороту, в новому законодавстві існують норми, що встановлюють особливості спадкування окремих ви­дів майна. Стосовно певних видів майна, набутих спадкодав­цем у процесі здійснення ним господарської діяльності, вказані особливості полягають у тому, що до складу спадщини включа­ються не самі права та обов’язки, носієм яких був померлий, а інші права, які за умови здійснення їх спадкоємцями слугува­тимуть підставою придбання ними тих прав та обов’язків, що належали спадкодавцеві. Причому реалізація цих прав зале­жить не лише від бажання самого спадкоємця, а й від волі ін­ших осіб, причетних до господарської діяльності спадкодавця.

Право на участь у товариствах за ч. 1 ст. 100 ЦК є особистим немайновим правом, атому, з огляду на норму п. 1 ч. 1 ст. 1219 ЦК, не є об’єктом спадкування. У питанні спадкування після смерті учасника підприємницького товариства Верховний Суд України підкреслює, що спадкується не право на участь, а пра­во на частку у статутному (складеному) капіталі (абзац перший п. 9 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про спадкування»). Слід уточнити, що, визначально, після смер­ті учасника підприємницького товариства у його спадкоємців виникає право на вступ до товариства, яке перетворюється на право на частку, що, в свою чергу, надає спадкоємцеві сукуп­ність корпоративних прав, пов’язаних з участю у товаристві, за умови бажання спадкоємця вступити до товариства, за змістом засновницьких документів товариства та залежно від цього прийняття товариством (учасниками товариства) відповідного рішення (абзац перший ч. 5 ст. 147 ЦК, ст. 55, ч. З ст. 65, ста­тей 69, 77 Закону України «Про господарські товариства») (див. коментар до ст. 1216 ЦК України).

Інший механізм притаманний спадкуванню в акціонерних то­вариствах, де об’єктом спадкування є не частка у статутному ка­піталі товариства, а право власності на акцію. Тому обов’язковою умовою вступу до акціонерного товариства спадкоємця акціоне­ра є придбання ним права власності на акцію. Верховний Суд України в абзаці другому п. 9 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» вірно наголошує на тому, що з огляду на відсутність яких би то не було заборон та обмежень у законодавстві до складу спадщини входять також права на ак­ції закритих акціонерних товариств (ЗАТ), адже непоодинокими є судові рішення, якими спадкоємцям учасників ЗАТ відмовляли у визнанні права на спадкування, посилаючись на специфічний порядок розповсюдження акцій ЗАТ серед акціонерів.

До спадкоємців не може перейти право на відшкодуван­ня шкоди, завданої спадкодавцеві каліцтвом або іншим ушко­дженням здоров’я. Водночас, як свідчить аналіз інших норм ЦК України, при порушенні спадкодавцем недоговірних зобов’я­зань шкода має бути відшкодована спадкоємцями (див. комен­тар до ст. 1231 ЦК України).

Право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати не вхо­дить до складу спадщини, адже має на меті матеріальне забез­печення конкретної особи. Однак слід підкреслити, що наведе­не правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем, і за умови від­сутності членів його сім’ї, бажаючих їх отримати (ст. 1227 ЦК України).

Смерть однієї із сторін зобов’язання за загальним правилом не тягне за собою припинення зобов’язання. Згідно із ст. 608 ЦК України зобов’язання припиняється смертю боржника, якщо во­но є нерозривно пов’язаним з його особою і у зв’язку з цим не мо­же бути виконане іншою особою. Зобов’язання припиняється смертю кредитора, якщо воно є нерозривно пов’язаним з особою кредитора. У якості прикладу застосування цієї норми можна назвати припинення договору доручення внаслідок смерті довірителя або повіреного (п. З ч. 1 ст. 1008 ЦК України).

Перелік прав та обов’язків, що не входять до складу спадщи­ни, є невичерпним. До нього можна зарахувати права та обов’яз­ки за договором найму жилого приміщення відповідно до ЖК

УРСР, право на отримання приватизаційних паперів, не одержа­них спадкодавцем (ч. 4 ст. 2 ЗУ «Про приватизаційні папери»), права та обов’язки, що випливають з трудового договору.