03057 Україна, Київ, Антона Цедіка 10-а

Відкриття спадщини. Час відкриття спадщини. Спадкові правовідносини.

Відкриття спадщини. Час відкриття спадщини. Спадкові правовідносини.

Час відкриття спадщини

Стаття 1220. Відкриття спадщини

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголо­шення її померлою.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу). Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, по­мерли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

1. Процес розвитку спадкового правовідношення характери­зується наявністю двох етапів:

  • перший етап пов’язаний з від­криттям спадщини та закликанням до спадкування осіб, визна­чених в якості спадкоємців за законом або за заповітом;
  • на другому етапі характер правовідношення змінюється, що обумовлено фактом прийняття спадщини, тобто реалізацією вказаними особами належного їм суб’єктивного права спадку­вання.

Відповідно, й зміст спадкових правовідносин, тобто пра­ва і обов’язки їх учасників, також змінюється залежно від кож­ного з етапів.

На першому його етапі — в момент відкриття спадщини — у осіб, закликаних до спадкування, виникає лише одне суб’єктив­не право — на прийняття спадщини або на відмову від її прий­няття.

Виникнення цього права відбувається автоматично, тоб­то незалежно від волі вказаних осіб — імовірних спадкоєм­ців, — і зумовлюється фактом смерті спадкодавця, до якого зав­жди приєднуються інші юридичні факти — наявність спорідне­ності, перебування на утриманні протягом встановленого зако­ном строку тощо.

Характерною особливістю спадкового правовідношення, що складається на першому етапі його розвитку, є те, що одна із сторін (спадкоємець) має лише право, а інша сторона — зобов’я­зана особа (особи) тільки несе обов’язки. Вказана риса відрізняє дане відношення від переважної більшості інших правовідно­син, суб’єкти яких одночасно як мають права, так і несуть обо­в’язки.

2. Визначально спадкове правовідношення виникає з від­криттям спадщини. Останнє ж відбувається не саме по собі, а у зв’язку з настанням перелічених вище фактів. Отже, відкриття спадщини — де настання тих юридичних фактів, якими обу­мовлюється виникнення спадкових правовідносин.

До моменту відкриття спадщини ми можемо констатувати тільки можливість, що у певної особи з’явиться право стати спадкоємцем. До цього часу закликання до спадкування окре­мих осіб, хоча і може бути виражено у заповіті або законі, але має лише значення імовірності. Як і будь-яке припущення, воно може і не здійснитися; тільки з моменту відкриття спадщини закликання певного кола осіб до спадкування отримує юридич­ну силу.

З викладеного випливає, що до настання смерті спадкодавця потенційні правонаступники не вправі оспорювати дії власни­ка щодо розпорядження належним йому майном і права третіх осіб, що засновані на таких діях. Ці права виникають для зазна­чених осіб лише з моменту відкриття спадщини. Відповідно, з цього моменту починається перебіг строків позовної давності. Крім того, будь-які угоди, укладені можливими спадкоємцями щодо невідкритої спадщини (зобов’язання подарувати або про­дати частку у спадщині, відмова від прийняття спадщини то­що), визнаються недійсними, оскільки не допускається розпо­рядження правом, яке ще не з’явилося взагалі, не належить цій особі і невідомо, чи буде належати їй у майбутньому. Цей висно­вок Є сталим з позиції доктрини спадкового права і не може бу­ти поставлений під сумнів навіть з урахуванням того, що чинне законодавство дозволяє укладати договори, предметом яких є розпорядження майном, яке стане власністю відчужувача в майбутньому (ч. 1 ст. 656 ЦК України, ч. 2 ст. 576 ЦК України).

3. Характерною рисою спадкових правовідносин є те, що підставою їх виникнення завжди виступає не один юридичний факт, а їх сукупність — юридичний склад. Так, для того, щоб спадкоємець був закликаний до спадкування за законом, необ­хідним, крім фактів смерті спадкодавця і відсутності заповіту, є також факт спорідненості з померлим, який дає підстави для зарахування даної особи до певної черги спадкоємців за зако­ном (статті 1261—1265 ЦК України), або перебування неповно­літньої або непрацездатної особи на утриманні померлого про­тягом хоча б п’яти років до його смерті (ч. 2 ст. 1265 ЦК Укра­їни), або входження потенційного правонаступника до числа осіб, які мають право на обов’язкову частку (ст. 1241 ЦК Украї­ни). Закликання до спадкування спадкоємців за законом кож­ної наступної черги можливе, як правило, лише у випадку, коли до факту смерті спадкодавця приєднається факт відсутності спадкоємців першої черги, рівно як і відмови від спадщини або неприйняття її ними (виняток становлять випадки, передбачені ст. 1259 ЦК України), а спадкоємців за правом представлення (ст. 1266 ЦК України) — у разі відсутності в живих того з їхніх родичів, хто був би спадкоємцем.

Спадкування за заповітом, крім смерті заповідача, потребує для свого здійснення складання заповіту на користь певної осо­би або осіб, незалежно від того, чи входять вони до кола закон­них спадкоємців. Для можливості реалізації права на спадку­вання під призначеними спадкоємцями обов’язковим є також факт смерті зазначеного у заповіті спадкоємця до відкриття спадщини або відмови його від спадщини (рівно як і неприй­няття її) після її відкриття (ст. 1244 ЦК України).

4.Центральним юридичним фактом, який обумовлює від­криття спадщини, є смерть спадкодавця. Таке саме правове значення має і факт оголошення фізичної особи померлою у су­довому порядку (статті 46, 47 ЦК України). Визнання особи без­вісно відсутньою не є підставою для відкриття спадщини.

5.Спадкові правовідносини виникають не лише при настан­ні вказаних у законі юридичних фактів, а й у певний час та в певному місці. Час та місце відкриття спадщини мають ви­рішальне значення для виникнення спадкових правовідносин.

Правильне визначення часу відкриття спадщини має важли­ве правове значення, оскільки саме з встановленням останньо­го пов’язується низка важливих правових наслідків, зокрема:

  • спадкоємцями визнаються фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1222, ч. З ст. 1223 ЦК Украї­ни);
  • з часу відкриття спадщини починає вираховуватися строк для прийняття спадщини або для відмови від її прийняття (ч. 1 ст. 1270, ч. 1 ст. 1273 ЦК України);
  • незалежно від того, коли спадкоємці прийняли спадщину, остання належить їм з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України);
  • на час відкриття спадщини встановлюється наявність юридичних обставин, що є підставою для закликання до спад­кування або для усунення від спадкування (наявність права на обов’язкову частку (ч. З ст. 1235 ЦК), позбавлення батьківських прав (абзац перший ч. З ст. 1224 ЦК України);
  • встановлюється чинність заповіту щодо складу спадщини (ч. 4 ст. 1236 ЦК України);
  • з часу відкриття спадщини виникає право вимоги відказоодержувача до спадкоємця, частка якого обтяжена відказом
  • (ч. 4 ст. 1238 ЦК України). Хоча реалізувати своє право відказоодержувач може тільки тоді, коли такий спадкоємець прийме спадщину;
  • юридична сила заповіту з умовою зберігається лише, якщо умова, визначена у заповіті, існуватиме на час відкриття спад­щини (абзац другий ч. 1 ст. 1242 ЦК України);
  • смерть першого призначеного у заповіті спадкоємця до від­криття спадщини є підставою для виникнення права на спадку­вання у підпризначеного спадкоємця (ч. 1 ст. 1244 ЦК України);
  • до моменту відкриття спадщини нотаріус, інша посадова, службова особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не ма­ють права розголошувати відомості щодо факту складення за­повіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (ст. 1255 ЦК України);
  • спадкоємці за законом набувають право укласти договір про зміну черговості одержання права на спадкування (ч. 1 ст. 1259 ЦК України);
  • відсутність у живих на час відкриття спадщини осіб, ви­значених у частинах 1—4 ст. 1266 ЦК України, дає можливість для закликання до спадкування спадкоємців за правом пред­ставлення;
  • спадкоємець, який постійно на час відкриття спадщини проживав разом зі спадкодавцем, вважається таким, що прий­няв спадщину автоматично, якщо він не заявив про свою від­мову від неї (ч. З ст. 1268 ЦК України);
  • з часу відкриття спадщини відказоодержувач набуває право відмовитись від вимоги за заповідальним відказом (ст. 1271 ЦК України);
  • з часу відкриття спадщини починає вираховуватись річ­ний строк, сплив якого, за умови відсутності спадкоємців, є підставою для звернення органу місцевого самоврядування до суду із заявою про визнання спадщини відумерлою (частини 1, 2 ст. 1277 ЦК України);
  • на час відкриття спадщини встановлюється наявність підстав для одержання спадкоємцями переважного права на виділ їм спадкового майна у натурі (частини 1, 2 ст. 1279 ЦК України);
  • з часу відкриття спадщини починає вираховуватись міні­мальний шестимісячний строк для видачі свідоцтва про право на спадщину (ч. 1 ст. 1298 ЦК України).
  • За цивільним законодавством УРСР на час відкриття спад­щини визначався також склад спадкового майна. Відповідно до ЦК України коло прав та обов’язків, які входять до складу спад­щини, визначається на момент смерті спадкодавця.

6. На час відкриття спадщини має визначатися також і зако­нодавство, яке застосовується до спадкових відносин. Останнє положення, щоправда, має застосовуватись з урахуванням особ­ливостей випадків зворотної юридичної сили норм книги шостої згідно з Прикінцевими та Перехідними положеннями ЦК Украї­ни. Згідно з абзацом першим п. 5 Прикінцевих та Перехідних по­ложень правила книги шостої ЦК України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом. Це означає, що навіть якщо спадщина відкрилася до 1 січня 2004 р., проте не була прийнята жодним із спадкоємців, порядок та умови її прийняття, оформлення спадкових прав та інші питання спад­кування визначатимуться за правилами нового ЦК.


Відкриття спадщиниВерховний Суд України у постанові його Пленуму «Про судо­ву практику у справах про спадкування» уточнив, що у разі ко­ли спадщина відкрилася до зазначеної дати, застосовується чинне на той час законодавство. Якщо ж спадщина відкрилася до набрання чинності ЦК України, то спадкові відносини регу­люються останнім лише якщо строк на прийняття спадщини не закінчився до 1 січня 2004 р. (абзац третій п. 1 постанови).

Визначення законодавства, яке підлягає застосуванню до регу­лювання спадкових відносин, є надзвичайно важливим, оскіль­ки позиції щодо регулювання деяких питань спадкування — пе­редусім щодо способів прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом — за ЦК УРСР та ЦК України є діаметрально проти­лежними.

Так, у новому законодавстві не збережено такий спосіб прий­няття спадщини, як фактичний вступ у володіння або управлін­ня нею, що був закріплений у ЦК УРСР (пункт перший ч. 1 ст. 549).

При цьому, як свідчив аналіз судової практики, в тому числі і самого Верховного Суду, яка діяла в останні роки до вступу в силу нового ЦК, суди беззастережно визнавали спадкоємця та­ким, що прийняв спадщину, якщо останній здійснював дії що­до володіння (управління) спадщиною на момент завершення строку, встановленого законом для прийняття спадщини. Тобто спадкоємець мав здійснювати дії щодо володіння, користуван­ня, розпорядження спадковим майном з моменту відкриття спадщини (бажано для безспірної кваліфікації даних юридич­них дій) і (головне) на момент завершення шестимісячного стро­ку для її прийняття.

Таким чином, позиція Верховного Суду України полягає в то­му, що спадкоємець, на користь якого відкрилася спадщина, і який почав здійснювати дії, що свідчать про фактичний вступ у володіння та (або) управління спадщиною, вважався таким, що прийняв її в порядку пункту першого ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, лише за умови, що на момент завершення строку для прийняття спадщини даного спадкоємця ще діяв ЦК УРСР, тобто кінцевим можливим терміном закінчення цього строку було 31 грудня 2003 р. Якщо строк, встановлений законом для даного спадко­ємця, спливає 1 січня 2004 р. і в наступні дати, підлягає засто­суванню вже ЦК України.

7. Часом відкриття спадщини визнається день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. У разі визнання безвісно відсутнього спадкодавця померлим у судовому поряд­ку (ст. 46 ЦК України, глава 4 розділу IV ЦПК України) висновок суду про факт його смерті має характер припущення. Саме то­му днем смерті вважається день вступу в силу судорого рішення про оголошення його померлим.

У тому випадку, коли померлою є особа, яка пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу при­пускати її загибель від нещасного випадку, в судовому засіданні може бути визначена конкретна дата настання смерті. У тако­му разі часом відкриття спадщини вважається день гаданої за­гибелі спадкодавця, вказаний у судовому рішенні. Визнання су­дом днем смерті особи календарної дати її гаданої загибелі є, очевидно, більш наближеним до реальності, оскільки відповідне рішення ґрунтується на аналізі обставин, що фактично склали­ся і дають підстави передбачати можливість настання смерті внаслідок певного нещасного випадку. Вказане, проте, не на­дає такому рішенню значення стовідсоткової вірогідності та не позбавляє визнання громадянина померлим характеру при­пущення — припущення, що може бути спростовано у випадку явки цієї особи.

У випадках, коли часом відкриття спадщини визнається да­та припущеної загибелі спадкодавця, спадкоємці автоматично опиняються в становищі таких, що пропустили шестимісячний строк для прийняття спадщини (ч. 1 ст. 1270 ЦК України), адже якщо особа пропала без вісті за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, обов’язковою умовою звернення до суду із заявою про визнання особи померлою є відсутність відомостей про таку особу у місці її постійного проживання протягом шес­ти місяців (ч. 1 ст. 46 ЦК України). Тому заінтересованим спад­коємцям доцільно одночасно подавати позов про надання їм до­даткового строку для прийняття спадщини (ч. З ст. 1272 ЦК України).

Чинне цивільне законодавство передбачає виняток з наведе­них правил про визначення часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини після смерті громадянина, який зазнав по­літичних репресій та був посмертно реабілітований у встановле­ному порядку, є день прийняття рішення Комісією з питань по­новлення прав реабілітованих про повернення майна реабілі­тованого або про відшкодування його вартості спадкоємцям першої черги (абзац п’ятий п. 9 Постанови Верховної Ради Ук­раїни «Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 24 грудня 1993 р.).

8. Факт відкриття спадщини і час відкриття підтверджують­ся свідоцтвом органів реєстрації актів цивільного стану (РАЦС) про смерть спадкодавця, що видається відповідно до ста­тей 158, 159, 169—172 КпШС України (розділ V КпШС «Акти громадянського стану» зберігає свою чинність у частині, що не суперечить СК України, до прийняття спеціального закону на підставі СК України), ЗУ «Про органи реєстрації актів грома­дянського стану» та Правил реєстрації актів громадянського стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10. 2000 р. У випадку відмови органів РАЦС у видачі свідоцтва про смерть, особа, якій було відмовлено, впра­ві вирішити це питання в судовому порядку, заявивши вимогу про встановлення факту смерті особи у визначений час і при визначених обставинах. Якщо судом часом смерті громадянина визнається день його гаданої загибелі, ця дата записується у свідоцтво про смерть, що видається на підставі рішення суду.

9. На практиці трапляються випадки одночасного (в межах однієї доби) смерті осіб, кожна з яких могла б стати спадко­ємцем після смерті іншої (так звані комморієнти). У такому разі виникає питання про юридичну долю спадкових прав: чи пе­рейдуть вони до власних спадкоємців кожної з померлих осіб або до правонаступників лише тієї з них, яка померла пізніше, якщо про це є переконливі докази.

До вступу в силу нового ЦК України відповідь на поставлене питання була сформульована у судовій практиці. Згідно з абза­цом першим п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ про спадкування» від 24 червня 1983 р. № 4 часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця. З цього випливає, що «особи, які по­мерли в один і той же день (незалежно від часу смерті), не спадкують одна після другої» (абзац другий п. 5 зазначеної поста­нови).

Наведена позиція найвищої судової інстанції України одер­жала своє остаточне схвалення і легальне закріплення в новому

ЦК України. За змістом ч. З ст. 1220 ЦК України особи, які мог­ли б спадкувати одна після одної, але померли протягом однієї календарної доби, не спадкують одна після одної. Частина 4 цієї статті встановлює презумцію одночасності настання смерті тих осіб, які померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо). З огляду на чітке законодавче вирішення питання про спадкування комморіснтів на рівні ЦК України у новітній постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» дане питан­ня вже не розглядається.

Таким чином, між комморієнтами, які померли в межах од­нієї календарної доби, спадкового правонаступництва не вини­кає навіть у випадку, якщо існують переконливі докази неодно­часності настання їх смерті (різниця може бути значною і складати більше двадцяти трьох годин). Оскільки ніхто з них не став спадкоємцем після смерті іншого, спадщина відкри­вається одночасно і переходить окремо до кожного з їх власних спадкоємців. До того з комморієнтів, який помер хоча і пізніше спадкодавця, але протягом тієї ж доби, право на прийняття спадщини не переходить.

Це правило є універсальним і не залежить від виду спадку­вання. Тому при одночасній (в межах однієї календарної доби) смерті заповідача і особи, на користь якої складено заповіт, для останньої та її спадкоємців такий заповіт анулюється, не маючи юридичної сили і не породжуючи юридичних наслідків.

Водночас, у разі смерті першого з комморієнтів наприкінці однієї доби, а другого — на початку наступної, внаслідок того, що йдеться про настання біологічної смерті в межах різних діб, друга особа вважається спадкоємицею першої, а її спадкоємці матимуть право на успадкування майна особи, що померла ра­ніше, за правилами спадкової трансмісії (ст. 1276 ЦК України).

Вищевикладені правила про неможливість успадкування комморієнтами не стосуються визначення юридичної долі стра­хових сум у разі одночасної смерті страхувальника та вигодонабувача, визначеного в договорі страхування одержувачем такої суми. Оскільки право на одержання: страхового відшкодування не належало спадкодавцю за життя і, таким чином, не є об’єк­том спадкування, норми спадкового права про неможливість спадкування комморієнтами один після одного не застосову­ються і не усувають переходу права на одержання цих сум до спадкоємців вигодонабувача.

Контакты

lawyer_tischenko Адвокат Тищенко Роман Петрович
Послуги адвоката в Києві
Контакты:
Адреса: 03057 Україна, Київ, Антона Цедіка 10-а,
Телефон:+3 8067 240–90–46,
Электронна пошта: advocate@yourlawyer.in.ua UAH
Час роботи: щоденно 09:00 - 18:00

Що ви отримуєте, замовивши послуги адвоката

  • 1. Доведення вашої справи до логічного завершення
  • 2. Доступні ціни на послуги адвоката
  • 3. Різнобічна юридична практика
  • 4. Допомога на стадії виконання рішення суду
  • 5. Комплексний аналіз ситуації (справи)
  • 6. Велика кількість виграних справ (досвід)

Поиск по сайту