Які бувають види спадкування? Спадкування по закону та по заповіту.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (1217 ЦК України).
Закон України закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за законом має місце лише у разі коли воно не змінено заповітом спадкодавця (ст. 1223 ЦК України). Основні норми, що регулюють умови і порядок спадкування за заповітом, вміщені у главі 85 ЦК України, а спадкування за законом — у главі 86 ЦК України.
Новий ЦК України кардинально змінив підхід до волевиявлення заповідача і принципово на інших засадах окреслив його місце у спадкових відносинах.
Зокрема, це відбилося і на структурному розташуванні норм книги «Спадкове право». На відміну від ЦК УРСР, в ЦК України норми про спадкування за заповітом передують нормам про спадкування за законом. Це дозволяє стверджувати, що незважаючи на те, що на практиці спадкування за законом зустрічається значно частіше, сам інститут спадкування за законом відіграє певним чином субсидіарну роль стосовно спадкування за заповітом, адже норми першого застосовуються лише тоді, коли громадянин не визначив посмертну юридичну долю свого майна шляхом складання заповідального розпорядження.
Наявність у статті, що коментується, двох видів спадкування — за заповітом і за законом — не означає намагання законодавця протиставити їх один одному: друге як цілком «законне», а перше як таке, що здійснюється нібито всупереч закону. І спадкування за заповітом, і спадкування за законом закріплюються та реалізуються в порядку, визначеному законом — ЦК України. Однак, якщо в першому випадку підставою виникнення права спадкування є формально виражена воля спадкодавця, то в другому — її презумпція, виражена у нормах закону.
ЦК України не забороняє успадкування однієї частини спадщини на підставі заповіту, а іншої — на підставі закону. Таке спадкування виникає у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (ч. 5 ст. 1275 ЦК України).
Спадкування лише за однією підставою — за законом звичайно настає, якщо спадкодавець не скористався правом на складання заповіту або заповіт був визнаний повністю недійсним. Крім того, спадкування за законом має місце також у випадках, якщо спадкоємець, призначений в тексті заповіту, відмовився від прийняття своєї частки спадщини (ст. 1273 ЦК України) за відсутності інших спадкоємців за заповітом, бажаючих цю спадщину прийняти (ч. 1 ст. 1275 ЦК України), або помер до відкриття спадщини за умови нездійснення заповідачем підпризначення (субституції) іншого спадкоємця за заповітом (ст. 1244 ЦК України).
ЦК України, регламентуючи у частинах 1, 2 ст. 1275 наслідки відмови від прийняття спадщини спадкоємцем, не дає, водночас, відповіді на питання про юридичну долю настання інших підстав «відпадіння» спадкоємця за заповітом або за законом зі складу спадкових відносин (наприклад, спадкоємець не заявив формальної відмови від прийняття спадщини, не вчинив жодних дій, спрямованих на її прийняття, і разом з тим не має права вважатися таким, що прийняв спадщину автоматично на підставі частин 3, 4 ст. 1268 ЦК України (фактичне неприйняття спадщини) або був усунений від права на спадкування за правилами ст. 1224 ЦК України).
На погляд автора, в наведених ситуаціях слід керуватися нормою ч. 2 ст. 1123 ЦК України, за змістом якої у разі неприйняття спадщини спадкоємцями за заповітом право на спадкування їхньої частки одержують спадкоємці за законом. За аналогією на користь висновку про перехід права на спадкування до спадкоємців за заповітом можна використати також положення ст. 1245 ЦК України про те, що частина спадщини, не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах. «Відпадіння» зі складу спадкових відносин спадкоємця за заповітом за юридичними наслідками має прирівнюватись до неохоплення заповітом даної частки у спадщині, яка припадала на такого спадкоємця.
Верховний Суд України у постанові Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» від ЗО травня 2008 р. № 7 дав іншу відповідь на поставлені питання.
01По-перше, за змістом абзацу першого пункту 5 постанови посилання у ч. 2 ст. 1223 ЦК на те, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування у разі неприйняття спадщини або відмови від прийняття спадщини спадкоємцями за заповітом слід розуміти як таке, що належить даним особам у разі неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом і за умови, що заповіт складено на все майно. Такий же висновок випливає і з аналізу абзацу третього п. 20 постанови.
02По-друге, у разі неприйняття спадщини одним із спадкоємців за заповітом судам слід застосовувати ч. 1 ст. 1275 ЦК, яка регламентує, що при відмові від прийняття спадщини одним із спадкоємців за заповітом його частка переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну (абзац другий пункту 5 постанови).
Очевидно, так само слід вирішувати питання долі спадкової частки у разі усунення спадкоємця за заповітом від права на спадкування.
Позиція Верховного Суду України, викладена в абзаці першому п. 5, є аналогічною нормі ч. 2 ст. 554 ЦК УРСР, яка передбачала, що якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. У випадку ж неохоплення заповітом усього майна спадкодавця, неприйняття спадщини або позбавлення права спадкування спадкоємця за заповітом тягнуло за собою перехід права на прийняття його частки у спадщині до спадкоємців за законом (ч. 1 ст. 554 ЦК УРСР).
У новому законодавстві, на жаль, відсутні настільки чіткі підходи до регулювання випадків відпадіння зі складу спадкових відносин спадкоємця за заповітом, а тому ВСУ як найвища судова інстанція може лише тлумачити існуюче законодавство та практику його застосування, але аж ніяк не створювати нові норми, що яскраво спостерігається у пункті 5 постанови.
5. Якщо в заповіті спадкодавець позбавив права на спадкування всіх потенційних спадкоємців, зазначених у статтях 1261— 1265 ЦК України, і не призначив при цьому жодного спадкоємця, то за відсутності осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині (ч. 1 ст. 1241 ЦК України), спадщина визнається відумерлою і переходить у комунальну власність територіальних громад за правилами ст. 1277 ЦК України.