Все що потрібно знати про спадщину та наследовании.Основые терміни і поняття про спадщину.

Що таке спадкування?

Спадкуванням є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадко­ємців). (у відповідності до статті 1216 ЦК України).

Коментована стаття є першою серед комплексу норм, роз­ташованих у книзі шостій «Спадкове право» і присвячених регу­люванню спадкових правовідносин. Книга «Спадкове право» логічно завершує систему ЦК України. Останнє, завершальне місце інституту спадкування пояснюється передусім тим, що останній застосовується лише до таких цивільних прав та обо­в’язків, які вже існують і виникли на основі інших цивільно- правових інститутів.

Отже, якщо спадкування виникає на: снові інших цивілістичних інститутів, цілком логічним є той факт, що останні передують йому в системі цивільного законо­давства. Але є й інший бік розуміння місця спадкового право відношення в якості завершального інституту системи цивіль­ного права.

Цивільне право є за своєю суттю правом приватним, воно зо­середжене на врегулюванні відносин, які мають особистісний інтерес у житті людини. Основоположний правовий акт цієї га­лузі — Цивільний кодекс — є Кодексом приватного життя. Роз­гляд життєвого шляху кожної особи (народження, виникнення право - і дієздатності, вступ у шлюб, створення юридичних осіб, укладання правочинів, і, нарешті, смерть як кінцевий підсумок будь-якого життя) дає обґрунтовані підстави вважати, що по­смертний перехід майна померлого до інших осіб є свого роду лицевим пунктом життєдіяльності особи як суб’єкта права. Відповідно, викладенню права спадкування повинно передувати викладення тих цивільних прав, які мають значення, доки особа бере участь у сфері цивільного обороту.

Стаття 1216 ЦК України, даючи визначення спадкування, дозволяє визначити предмет спадкового права і водночас розкриває сутність об’єкта і суб’єктного складу спадкових правовідносин.

Спадковим правом регулюються суспільні відносини правонаступництва, тобто наступництва одних суб’єктів цивільного права — фізичних, юридичних осіб, держави, територіальної громади та інших учасників, визначених у ст. 2 ЦК Україна (спадкоємців), у правах та обов’язках фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Об’єктом спадкового наступництва є спад­щина (спадкове майно, спадкова маса), тобто вся сукупність прав та обов’язків спадкодавця, в яких він перебував на момент своєї смерті і які за своєю правовою природою не є невіддільними від особи їх носія і здатні перейти до інших осіб.

Оскільки при спадкуванні права та обов’язки померлого переходять до його правонаступників як єдине ціле (крім тих, існування яких є невіддільним від особи спадкодавця), спадкове правонаступництво традиційно вважається універсальнім (загальним). Наведене у ст. 1216 визначення спадкування в су­купності з іншими нормами спадкового права дає підстава стверджувати про подальше утвердження концепції універ­сальності у вітчизняному законодавстві і, зокрема,

таких її ознак:

• безпосередність універсального правонаступництва, оскі­льки спадкоємець набуває спадщину без попередньої передач: останньої третім особам. Навіть у випадках участі у спадкових відносинах виконавця заповіту ознака безпосередності спадку­вання зберігається, адже виконавець заповіту не є правонаступ­ником прав та обов’язків, які входять до складу спадщини. Не випадково, що виконавець заповіту не наділяється законодав­ством правом задовольняти претензії кредиторів спадкодавцю (ст. 1290 ЦК України);
• одночасність переходу до спадкоємців спадкового майна Виняток становить випадок входження до складу спадщини права власності на нерухоме майно, яке згідно з ч. 2 ст. 1299 ЦК виникає у спадкоємців з моменту його державної реєстрації;
• перехід до спадкоємців прав та обов’язків померлого спадкодавця в усій сукупності, навіть якщо спадкоємці і не знали про існування деяких з них. Універсальний правонаступник і (спадкоємець) не може прийняти тільки одну частину право­мочностей і відмовитися від прийняття іншої. Він не вправі встановити інший порядок набуття прав та обов’язків, не може, наприклад, відмовитись від набуття деяких прав, або від відпо­відальності за борги спадкодавця, або поставити прийняття спадщини в залежність від якої-небудь умови.

Серед інших норм, що свідчать про сприйняття законодавцем концепції універсальності спадкування, можна навести такі. Стаття 608 ЦК України встановлює загальне правило щодо збе­реження прав кредитора (обов’язків спадкодавця) у випадку смерті боржника — фізичної особи. Статтею 1281 ЦК України закріплюється правило про відповідальність спадкоємців за бор­ги спадкодавця. Частина 2 ст. 1268 ЦК України містить норму про безумовність акта прийняття спадщини. Згідно з п. 208 Інструкції «Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 p., спадкоємець, який прийняв частину спад­щини, вважається таким, що прийняв усю спадщину.

Оскільки спадкове наступництво є, за загальними правилом, наступництвом у всій спадщині, закликання кожного із спадко­ємців до спадкування стосується всієї спадкової маси і законо­давство не допускає залишення окремих частин останньої в якості «безхазяйного майна» у випадках відмови від її прийняття або позбавлення права спадкування окремих спадкоємців. За­значені причини і зумовили виникнення так званого права при­рощення (jus accrescendi), існування якого протягом багатьох років у ЦК УРСР (ст. 554) та закріплення якого новим ЦК України частини 1, 2 ст. 1275) є ще одним доказом остаточного вхо­дження концепції універсальності у вітчизняне правове поле.

Нарешті, характеристика універсальності спадкового наступ­ництва випливає з ст. 1218 ЦК України, яка регламентує, що до складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Не можна, проте, не відзначити, що з прийняттям ЦК Укра­їни і формуванням інших законодавчих актів на його основі, стає дедалі більше винятків з принципів універсальності, пов’я­заних перш за все з особливостями спадкування деяких видів майна і розширенням прав спадкоємців. Так, згідно із ЗУ «Про господарські товариства» спадкоємці учасника товариства з об­меженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю мають право переважного вступу до товариства за наявності на це згоди самого товариства (ст. 55, ч. 3 ст. 65).

Слід звернути увагу, що за ч. 5 ст. 147 ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства (ч. 2 ст. 4 ЦК України умовою переходу до спадкоємця частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю є згода учас­ників товариства, лише якщо статутом товариства прямо передбачено, що такий перехід допускається за згодою інших учасників товариства.

Наведена норма суперечить ст. 55 ЗУ «Про господарські то­вариства», оскільки: 1) нею встановлено «автоматичність» пере­ходу частки померлого учасника до його спадкоємців, у той час як за ЗУ «Про господарські товариства» обов’язковою умовою спадкування частки є наявність згоди на це товариства; 2) як­що зміст ЦК України свідчить про те, що надання згоди на спад­кування частки здійснюється учасниками товариства, то за ЗУ «Про господарські товариства» згода надається товариством, представленим загальними зборами учасників.

Спадкоємці учасників повних і командитних товариств ма­ють право вступу за умови згоди решти учасників (статті 69, 77 ЗУ «Про господарські товариства», п. 1 ч. 1 ст. 129 ЦК України).

Таким чином, спадкоємці учасника господарських товариств визначально одержують не ті права та обов’язки, якими володів спадкодавець як учасник товариства, а право на вступ до това­риства, яке і виступає необхідною передумовою для набуття прав та обов’язків померлого учасника товариства.

У разі відмови спадкоємця від вступу до зазначених госпо­дарських товариств або відмови товариства (учасників товари­ства) у прийнятті спадкоємця до складу товариства останньому видається у грошовій чи натуральній формі (залежно від виду товариства) частина майна, яка є пропорційною частці учасни­ка у статутному (складеному) капіталі товариства, вартість якої визначається на день смерті спадкодавця.

До спадкоємця учасника господарського товариства перехо­дять не тільки його права та обов’язки перед товариством, а й права та обов’язки самого товариства стосовно третіх осіб. За наявності невиконаних зобов’язань товариства перед третіми особами конкретний обсяг відповідальності спадкоємців зале­жить від особливостей правового становища товариства.

У деяких випадках, враховуючи постійне ускладнення ци­вільного обороту, законодавець відступає від правила про пере­хід усіх прав та обов’язків, які належали спадкодавцю, до його спадкоємців і забороняє покладення на спадкоємців деяких обов’язків спадкодавця, навіть незважаючи на те, що вони не є тісно пов’язаними з його особою. Так, згідно з ч. З ст. 23 ЗУ «Про іпотеку», якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи — іпотекодавця, такий спадко­ємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за ви­конання основного зобов’язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотеко держателя в межах вартості предмета іпотеки.

Правило ч. 3 ст. 23 Закону «Про іпотеку» необхідно розуміти таким чином. До спадкоємця боржника за договором іпотеки — іпотекодавця не переходить обов’язок відповідати за порушення основного зобов’язання, яке забезпечене іпотекою, а саме додаткове, забезпечувальне іпотечне зобов’язання до спадкоємців переходить без будь-яких застережень. Складається незвична ситуація, коли у спадщину переходить забезпечувальне зобов’язання незважаючи на те, що основне зобов’язання припинилося у зв’язку зі смертю боржника. Тому кредитор за основним зобов’язанням має право лише звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо основне зобов’язання не виконано. При цьому, якщо виручених внаслідок звернення стягнення коштів не вистачає для задоволення вимог кредитора, він не має права одержати задоволення своїх вимог за рахунок іншого майна спадкоємця, оскільки спадкоємець в силу наведеної вище норм не відповідає перед кредитором за виконання основного зобов’язання.

Від універсального правонаступництва слід відрізняти наступництво сингулярне, або часткове. Сингулярний правонаступник (наступник в окремих правах, відказоодержувач), на відміну від універсального, набуває лише окреме право зі складу спадщини — право, зміст якого є чітко відомим. Таке право сингулярного правонаступника не обтяжується боргами і пере­ходить до нього не безпосередньо від спадкодавця, а опосередковано — в силу норми закону (статті 1237, 1238 ЦК України), що покладає на спадкоємця обов’язок виконання на користь відказоодержувача певного зобов’язання.

Юридические услуги Киев адвокта Тищенко Р.П.

Обращайтесь по адресу:

г. Киев, ул. Потье Эжена, 10-а.

тел.067-240-90-46. Надежная юридическая помощь и защита!