(1869-1957) Видатний адвокат, публіцист і політичний діяч. Закінчив історико-філологічний і юридичний факультет Московського університету. Був помічником адвоката Ф.Н. Плевако. У 1896 році став присяжним повіреним. Брав участь у ряді гучних процесів. У 1907 році був обраний у ІІ Державну Думу і потім обирався послідовно в III і IV Думи. В Думі він був одним з найбільш видатних ораторів, до промов якого незмінно прислухалися союзники й супротивники. Мови Маклакова чудові не тільки витонченістю і яскравістю форми, але й силою критичної думки, умінням за допомогою тонкого аналізу, розкрити саму суть справи і виявити внутрішню неспроможність доводів і позиції свого супротивника.
(1844-1927) Видатний юрист, судовий, прокурорський і державний діяч, публіцист. З 1871 року - прокурор Петербурзького окружного суду. Як прокурор виступав у багатьох відомих процесах. З 1877 року - Голова Петербурзького окружного суду. Одночасно зі службою викладав кримінальне судочинство на юридичних факультетах, опублікував ряд яскравих публікацій та книг. У 1888 році вийшла В світ книга "Судові мови" Коні, яка на ряду з іншими роботами, перевидавалася більше трьох разів.
| Урусов Олександр Іванович |
(1843-1900) Князь, адвокат, видатний судовий діяч. У 1871 році став повіреним присяг округу Московської судової палати. Виступав як захисник в багатьох гучних процесах. З 1881 року – повірений присяги Столичної Петербурзької судової палати. Оцінюючи Урусова як адвоката, Коні відзначав "надзвичайну логічність всіх його побудов, ретельний аналіз кожного конкретного випадку з тонкою перевіркою питомої ваги кожного доказу і доказу". Плевако Федор Никифорович |
(1842 -1909) Видатний адвокат, науковий діяч і публіцист. У 1870 році вступив у стан присяжних повірених округу Московської судової палати. Вів цивільні та кримінальні справи, багато з яких блискуче вигравав. У 1880-х роках став настільки популярним, що майже всі його промови публікували в пресі, а москвичі спеціально приходили до суду, щоб послухати Ф. Плевако. Автор багатьох робіт у галузі права. Пассовер Олександр Якович | (1840-1910) Відомий адвокат, народився в м. Умані Київської губернії. Закінчив юридичний факультет Московського університету. Був секретарем прокурора Московської судової палати, товаришем (помічником прокурора) при Володимирському окружному суді. У 1971 році він вступив у стан присяжних повірених в Одесі, далі в Петербурзі, де відразу виділився своєї захисною промовою у справі одного присяжного повіреного, виключеного з стану радою присяжних повірених. Блискучий лектор, з рідкісною, різнобічної ерудицією, з видатною здатністю до аналізу самих складних справ, користувався гучною популярністю. Арсеньв Костянтин Костянтинович |
(1837-1919) Відомий адвокат, публіцист, громадський діяч. Видатний організатор незалежної адвокатури в царській Росії. У 1866 році вступив в число присяжних повірених округу Столичної Петербурзької судової палати. У 1867 році обраний Головою Ради присяжних повірених Санкт-Петербург. На думку колег, "був одним з найбільш діяльних і енергійних організаторів адвокатури". Виступав на багатьох процесах, в т.ч. політичних (зокрема - "нечаєвському"). Поряд з активною адвокатською діяльністю займався літературною творчістю. До цього часу відносяться три написані ним книги: "Віддання до суду та подальший хід кримінальної справи до початку судового слідства" (1870 р.); "Судове слідство" (1871 р.); "Замітки про російської адвокатуру" (1875 р.). У 1900 році обраний почесним академіком з розряду витонченої словесності Імперської Академії Наук. З 1910 року був головним редактором "Нової Енциклопедичного Словника Брокгауза-Ефона". Спасович Володимир Данилович | (1829-1907) Відомий адвокат і літератор. Доктор юридичних наук, завідувач кафедрою кримінального права Петербурзького університету. Автор першого російського підручника з кримінального права. З 1866 року став присяжним повіреним округу Столичної Петербурзької судової палати. Завдяки відмінним знанням здобув славу видатного захисника. Кілька разів обирався Головою Ради присяжних повірених Петербурга (Головного органу столичних адвокатів). Унковський Олексій Михайлович |
(1828-1893) Адвокат и выдающийся общественный деятель. В 1857 году Тверское дворянство избрало его своим Губернским предводителем, представило его Государю. Был идеологом и активно (1828-1918) Адвокат, видатний діяч санкт-петербурзької (столичної) адвокатури, публіцист. Був обер-секретарем Сенату. У 1861 році повинен був залишити державну службу з-за участь у складанні всепідданішого прохання про пом'якшення долі студентів, заарештованих під час університетських заворушень. Зайнявшись клопотанням у справах, Стасов був одним з перших, хто вніс у справу захисту нові прийоми і піднімуть професію адвоката, доти не користувалася повагою. Був одним з організаторів гуртка, в якому молоді юристи готувалися до здійснення судової реформи. Коли у 1866 році в Санкт-Петербурзі були відкриті нові суди, Стасов вступив у стан присяжних повірених і був обраний першим в історії Головою Ради присяжних повірених Столичного Петербурзького судового округу. Радищев Олександр Миколайович |
(1749-1802) Чудовий російський письменник і юрист. Юриспруденцію Радищев вивчив в Лейпцігському університеті. З 1771 року обіймав різні посади в державних органах. Паралельно з виконанням державної служби пише твори. За написання вільнодумного "Подорож з Петербурга в Москву" був відправлений Катериною II в Сибір на заслання. Після повернення із заслання в 1801 році Радищев надходить на службу в Комісію складання законів. Він ретельно вивчає юридичну літературу, праці з історії та теорії законотворчості, тексти багатьох законодавчих актів. У цей час готує проект цивільного перебудови, заснований на засадах громадянської свободи особистості, рівності всіх перед законом і незалежності суду, а також проект цивільного уложення. Радищеву належать такі юридичні праці як трактат "ПРО законодавстве", записка "ПРО законоположении". У записці "ПРО законоположении" Радищев висловив оригінальні думки про статистичному вивченні кримінально-правових явищ, за що його по праву можна вважати основоположником судової статистики. Чудовий російський письменник і юрист. Юриспруденцію Радищев вивчив в Лейпцігському університеті. З 1771 року обіймав різні посади в державних органах. Паралельно з виконанням державної служби пише твори. За написання вільнодумного "Подорож з Петербурга в Москву" був відправлений Катериною II в Сибір на заслання. Після повернення із заслання в 1801 році Радищев надходить на службу в Комісію складання законів. Він ретельно вивчає юридичну літературу, праці з історії та теорії законотворчості, тексти багатьох законодавчих актів. У цей час готує проект цивільного перебудови, заснований на засадах громадянської свободи особистості, рівності всіх перед законом і незалежності суду, а також проект цивільного уложення. Радищеву належать такі юридичні праці як трактат "ПРО законодавстве", записка "ПРО законоположении". У записці "ПРО законоположении" Радищев висловив оригінальні думки про статистичному вивченні кримінально-правових явищ, за що його по праву можна вважати основоположником судової статистики. Державин Гаврило Романович |
(1743-1816) Відомий російський поет і державний діяч. У 1802 році був призначений першим у Росії Міністром юстиції. Призначення Державіна на цю посаду відбулося в день підписання імператором Олександром І Маніфесту, згідно з яким всі державні справи поділені на частини, а їх ведення доручалося міністрам. Управління судової частиною і обов'язки генерал-прокурора передавалися в ведення міністра юстиції. До цього призначення Державін вже довгий час працював на державній службі і багато встиг зробити. Міністром юстиції він прослужив рік. Працював багато і наполегливо. Намагався протистояти прийому на високі державні посади осіб по хабарах або рекомендаціям, і добився, щоб на ці посади відбиралися кращі чиновники з губерній. Розробляв проект закону про третейський совестном суді, який надіслав відомим юристам і отримав від них позитивні відгуки. Незважаючи на те, що Олександру I проект закону також сподобався, він так і не був прийнятий. Сучасники відгукувалися про Державине як про безкорисливому і гідному людину. Домагаючись справедливості, Державін різко виступав проти багатьох міністрів і сенаторів, ніж нажив собі чимало ворогів. У своїх Записках" Державін докладно розповідає про свою діяльність. (1705-1777) Князь Яків Петрович Шаховський обіймав посаду обер-прокурора Святійшого синоду Росії більше 11 років (з грудня 1741 р. по березень 1753 р.). У серпні 1760 року стає генерал-прокурором. Як прокурор Шаховської був дуже вимогливим, чим і нажив безліч ворогів серед членів Синоду. Виконуючи свої обов'язки завжди прагнув відстоювати законність і справедливість, строго стежити за тим, щоб в державних установах все відбувалося порядно і за законом. За ці якості імператриця Єлизавета Петрівна цінувала Шаховського і часто була на його боці. Спогади про свого життя і державній діяльності князь виклав у праці "Записки князя Я.П. Шаховського, поліцмейстера при Бироне, обер-прокурора Св. Синоду, генерал-прокурора і конференц-міністра в царювання Єлизавети і сенатора при Катерині II", який був вперше видано вже після його смерті в 1810 році. Ягужинский Павло Іванович | (1683-1736) Граф Павло Іванович Ягужинський став першим генерал-прокурором в історії Російської держави. 12 січня 1722 року імператор Петро І підписав указ, спрямований на поліпшення діяльності органів державної влади. Саме в цьому законодавчому акті вперше була затверджена посаду генерал-прокурора при російському Сенаті. Вже через 6 днів після підписання указу першим генерал-прокурором Сенату призначений Ягужинський. Всі прокурори в колегіях і надвірних судах були підпорядковані йому. Ягужинський доклав багато зусиль, щоб навести порядок у Сенаті. Основну увагу він приділяв контролю за правильністю і законністю вирішення справ. Сучасники Ягужинського відгукувалися про нього як про дуже розумного і діяльному людину, що забезпечило йому прихильність Петра І. Підтримуваний імператором, Ягужинський досить швидко зайняв ключове положення в державі. | | | | | | | | | | | | | |
